Коли людині по-справжньому важко, вона не плаче і голос її звучить майже спокійно. Біль іде вглиб. Істерика і сльози – супутники скоріше слабкого чи показного болю, ніж справжнього.

Справа не в небажанні, а у відсутності можливостей.

Коли я сумую, я перестаю засмучуватися і натомість стаю кльовим. І це правда.

Я хотів її поцілувати з дня нашої зустрічі. Вона  дуже... Цілуюча. (Я хотів поцілувати її з дня нашої зустрічі. Вона  вельми... Цілковита.)

Падаюча правиця якщо і не караюча, то неодмінно зухвала, загрозлива.

Час не лікує. Воно призводить до байдужості. Воно вбиває те, що ми так любили.

Суспільство не дійшло до вкрай точки у своєму розвитку; можливе подальше вдосконалення розумове та моральне. Отже потрібні суспільству і керівники і проповідники істини, і пропагандисти.

Якщо тобі плюють у спину, то ти попереду.

Ми чіпляємось за своє минуле, тому що не довіряємо майбутньому.

Що таке слова? Насправді це деякі контейнери для смислів і почуттів. Форма, яку ми наповнюємо тим, що зберігається в нас самих. Але є нюанс — у кожного з нас різний внутрішній склад, як у плані фізіології, так і в плані життєвого досвіду. ⠀
⠀
Банальний приклад це те, як ми бачимо кольори — за це відповідають зорові нейрони. Кожна людина розвивається в унікальному середовищі та ідентичного хімічного/фізіологічного складу не може бути. Тому обговорюючи банальний червоний колір ми, напевно, говоримо про різні його відтінки, оскільки кожна людина бачить її по-своєму. А дальтонік і зовсім не розумітиме повною мірою про що мова.
⠀
Але це лише колір. А якими смислами ми заповнюємо більш абстрактні слова? Такі як дружба, любов, Бог? ⠀
Ми закладаємо в них набагато більше значень та емоцій. Стільки конфліктів або звичайного непорозуміння відбувається через те, що ми вкладаємо в них різні сенси. ⠀ Загалом, це я до чого... будьте трохи акуратнішими та розумнішими зі словами і жити стане простіше.