Я ніколи не хотів бути другим Брюсом Лі. Я просто хотів бути першим Джекі Чаном.

- Більше двох не збиратися!
- Це чому ж?
— То сам герцог наказав. Ви не чули, чи що? А хто збереться – у в'язницю!
— Значить, тепер збиратися можна лише у в'язниці?

— Чому ти допомагаєш? Це ж тебе не стосується, а ти ризикуєш собою.
— А чому ти ризикував заради вогню?
- Логічно. Тільки не пам'ятаю.
— Я тобі скажу. Все було недаремно. Ти, можна сказати, світ урятував.
— Напевно... Але порятунок світу безглуздий, доки я не врятував сина.

— А ви всюди порядки наводите чи лише на залізничному транспорті?
— А ви скрізь порушуєте чи лише на залізничному транспорті?

Королі поділяють людей дві категорії. Одним наказують, інших купують. Бо королі дотримуються старої та банальної істини: купити можна будь-кого. Будь-кого. Питання лише у ціні.

Постановка "я можу" призводить до позитивного результату, постановка "я не можу" не призводить до жодного результату.

Арташир сказав:
— Оточи себе тим, що гідне тебе, щоб не дати доступу тому, що тебе не варте.

... як би не були зайняті люди, у них завжди знайдеться час для пліток та спостереження за іншими людьми.

Пристрасті - це його релігія, його культ і його ритуал, а він змушений приховувати їх навіть від самого себе, особливо, якщо він не отримує підтримки групи. Ціною здирництва та підкупу його можуть змусити відмовитися від своєї«релігії» та стати адептом нового культу — культу робота. Але такий психологічний підхід відбирає в людини його останнє надбання — здатність не річчю, а людиною.

За кілька годин заручники перестануть бути покірними. Коли вони побачать, що немає ні капітуляції, ні наступу, їхній інстинкт самозбереження змусить їх діяти. Вони намагатимуться втекти. У цей момент заручники, що залишилися, перестануть нас боятися. І якщо це станеться, дуже важливо повернути контроль. І в цьому випадку ми зробимо це за допомогою емпатії, створюючи клімат довіри, набагато міцніший, ніж був раніше. Тоді ми маємо знайти те, що об'єднує нас заручниками. Гроші... чи свобода.