Споглядати гріх - небезпечно...

Невпевненість – штука заразна.

Я приймаю ніч з її темними завісами - вони все одно будуть вибілені світанком. Приймаю ранок із його невідомими — день буде таким, яким я його побачу в собі, а не за вікном.

— Я тобі багато разів казала: перед тим, як щось сказати, треба подумати.
— Так, але на це не завжди є час.

— Доля знаходить спосіб поставити нам те, що ми намагаємося залишити позаду.
- Хто сказав? Достоєвський?
- Ні, я. У період депресії.

— Ви думаєте, я не знаю, що, лежачи в моїх обіймах, ви уявляли, ніби я — Ешлі Вілкс? Це приємна штука. Небагато, правда, схоже на гру в привиди. Все одно, якби в ліжку раптом опинилося троє замість двох. Так, ви були вірні мені, тому що Ешлі вас не брав. Але, чорт забирай, я не став би на нього сердитися, опанував він ваше тіло. Я знаю, як мало означає тіло — особливо тіло жінки. Але я злюся на нього за те, що він опанував ваше серце і вашу безцінну, жорстоку, безсовісну, уперту душу. А йому, цьому ідіоту, не потрібна ваша душа, мені ж не потрібне ваше тіло. Я можу купити будь-яку жінку задешево. А ось вашою душею та вашим серцем я хочу володіти, але вониніколи не будуть моїми, як і душа Ешлі ніколи не буде вашою. Ось тому мені й шкода вас.

Хутра. У них є якась фізична чарівність, якій ніхто не в силах опиратися, - якась гостра, дивна чарівність.

Правда - це уламок льоду.

Раневську запитали, як складалися її взаємини з режисером вистави:
– Ми зображували кохання слонихи та горобця.

Вона встала і вийшла геть. Ніколи в житті я не бачив такого завдання. Не піддається опису. Не піддається нічого. Не заважайте мені зараз. Я хочу про нього подумати.