— Ти маєш реагувати, коли інші люди плачуть!
— Я відреагувала: закотила очі.

Ротом можна робити так багато чудових речей, навіщо витрачати його на розмови?

Я завжди вважав, що краще бути провінційним гострим підливом, ніж рідким столичним супчиком.

Чим вище людина з розумового та морального розвитку, тим більше задоволення приносить йому життя.

На землі досить гарних квітів, які допомагають забути про колючки. Так і шляхетність одних людей допомагає забути про ницість інших.

— Давай нікуди не відлітати, Їжачку. Давай назавжди сидіти на нашому ґанку, а взимку — в хаті, а навесні — знову на ґанку, і влітку — також.
— А у нашого ґанку потихеньку відростатимуть крила. І одного разу ми з тобою разом прокинемося високо над землею.
«Це хто там біжить унизу такий темненький?» — Запитаєш ти.
— А поряд ще один?
— Це ми з тобою, — скажу я. "Це наші тіні", — додаси ти.

Кушано достатньо. Все випробував, з долею своєю мирюся і якщо зараз плачу, то тільки від фізичного болю і від голоду, тому що дух мій ще не згас... Живучи собачий дух.

О, як ми були дурні! Але ж ми були молоді, а молодість на все сподівається і все вірить.

Існувати в цьому величезному всесвіті заради маленького проміжку часу — великий дар  життя. Наш крихітний шматочок часу — це наш подарунок життя. Це — наше єдине життя. Всесвіт продовжить своє існування, незважаючи на наше коротке буття, але поки ми тут, ми стикаємося не тільки з частиною тієї неосяжності, але також і з життя навколо нас. Життя – це подарунок, який було надано кожному з нас. Кожне життя належить тільки нам і нікому іншому. Вона  більш ніж безцінна. Це найбільша цінність, яка у нас є.

За тебе я не турбуюся, такі як ти завжди гаразд, щоб з ними не відбувалося... Швидше я турбуюся за тих, хто з тобою ще колись зв'яжеться...