Коли несподівано вмирає кохана людина, ти втрачаєш її не одразу. Це відбувається поступово, крок  за кроком, протягом тривалого часу, — так перестають приходити листи, — ось випарувався знайомий запах із подушок, а потім із шафи та ящиків. Поступово ти накопичуєш у свідомості якісь зникаючі частинки цієї людини ; а потім настає день, коли помічаєш: зникло щось особливе, і охоплює щемливе почуття, що цієї людини більше немає  і ніколи не буде; а потім приходить ще день, і виявляється, що ще щось зникло...

Іноді треба потрапити до чужого світу, щоб дізнатися, чого не вистачає у твоєму власному.

— Самотність — усе, що маю. Самотність мене захищає.

— Ні, людей захищають друзі.

— Я здаюсь. Іграшка перемогла.

— Ти не змогла її зібрати?

— О, дитино, навіть НАСА не змогли б її зібрати.

Життя змінює нас, але ми все одно повинні слідувати своєю дорогою.

Військова промисловість насправді є найбільшою небезпекою для людства. Вона  — чорна рушійна сила, прихована за націоналізмом, що всюди поширюється.

...«культ особистості матінки», що підмінив тут віру в Христа і на якому все тут ґрунтується.

Убога трапеза сестер і дітей, що складається головним чином з пожертвуваних прострочених продуктів, де навіть у скоромний день рідко буває риба або молочні продукти, і про матусині розкішні обіди, про невпинну роботу без відпочинку, про ці заняття, що вимотують душу, про сестер, які від такої життя втрачали свідомість, і звичайно ж — про туалетний папір! Точніше, про її відсутність.

Пам'ять все на свій лад переінакшує. Помножує на два, на три, а то й на чотири.

Важко бути тільки знайомим людини, про яку ти знаєш, що вона без вагань віддасть тобі, якщо в цьому буде необхідність, власну нирку.

Раба тримають у подвійному рабстві — і його ланцюга, і погляди, що твердять йому — ти раб.