Чи варто було щось робити, чогось домагатися, коли набагато приємніше було розповідати їй про те, що я збираюся зробити.

— Ми завжди щось вигадуємо, а Діді, щоб зробити вигляд, що ми живемо.
- (Нетерпляче) Так, так. Ми чарівники. Ми не даємо збити себе з пантелику.

Хоча багато чоловіків у наше століття  стали балакучішими за жінок, жінки в цілому все ще залишаються досить балакучими істотами.

— Що ж трапилося з любов'ю, яка мала тривати вічно?
— Вічні тепер тривають не так довго як раніше.

Ми були... ні, стертим словом«закохані» це не висловиш. Ми любили один одного, жили один в одному і один одному. Ми були одне одним.

Жодна людина не може змусити іншого відкритись. Ми можемо лише чекати.

Ми весело жартували — ми були хорошими акторами, вміли робити гарну міну за поганої гри.

На цвинтарі страх смерті спонукає подавати милостиню.

Я думаю, кожен з нас у різні періоди життя стає пішаком чи слоном, конем чи човном, королем чи королевою. Можна постійно бути пішаком, а можна спробувати стати королем.

Хіба можливо щастя за рахунок нещастя інших?