Поет може винести все, крім друкарської помилки.

Коли зачиняються двері, обов'язково відкривається кватирка.

— Це справа надзвичайної терміновості.

— Боже, сер Малкольм. Куди поспішати єгиптянам віком дві тисячі років?

На всі запитання потрібні відповіді. Ми повинні хоча б спробувати знайти відповідь, тому що тільки так досягається прогрес. Якби ми уникали складних питань, то так і висіли б на деревах, перебуваючи в блаженному невіданні щодо того, що віддалений великий палець може зробити з нас королів джунглів.

Коли ти маєш усе, що ти маєш? Нічого. Коли все гаразд – все не так. Це розчаровує, це бентежить. Але це життя. Що поробиш?

... він меланхолійно прогулювався в перші дні і дивився вгору, ніби вишукуючи найкраще місце, щоб закинути мотузку і повіситися на ній.

— Золотце моє, — нарешті промовила бабуся, — а ти не шкодуєш, що до кінця життя тобі доведеться залишитися мишкою?

— Я зовсім не думаю про це, — відповів я. — Хіба це важливо, хто ти і як виглядаєш, поки тебе люблять?

О так, я вірю,

Що нове завтра прийде!
Немає  в цих моїх словах

Ні краплі неправди,

І все ж...

Тут вічний відпочинок для мене розпочнеться.

І тут струсну ярмо зловісних зірок

З утомленої шиї. — Ну, востаннє,
Очі, дивіться; руки, обіймайте!

Ви, губи, життя дверей, поцілунком

Скріпіть договір з корисливою смертю! —

Прийди, вожатий гіркий і смердючий,

Мій керманич безнадійний, і розбий

О каміння гостре худий човен!

П'ю за кохання моє!

Подумай, Андерсоне. Я тебе обманював, я крав твій час.