Діти дуже багато знають. Вони перестали вірити у фей. Щоразу, коли хтось каже«я не вірю у фей», одна з них падає мертво.

Мене захоплює складна і по суті беззвучна музична драма балету, а от оперу я терпіти не можу. Клемент говорила, що це заздрості. Вагнеру я справді заздрю.

- Якщо ти мене вб'єш, на моє місце стане тисяча.
- Ага, але суть не в цьому. Суть у тому, що ти будеш мертвий.

— Ось що я вам скажу, якщо ми хочемо перемогти хворобу, — а ми її переможемо — ми зробимо це єдиним способом, ми маємо стати командою, командою, командою, командою. Зрозуміло?
- Так, Доктор Кокс!
— Сисічка моя, я зараз взагалі не з тобою спілкуюся.

Наталя почувала себе в цю хвилину такою розм'якшеною і розніженою, що їй мало було любити і знати, що вона кохана: їй потрібно тепер, зараз треба було обійняти кохану людину і говорити і чути від неї слова любові, якими було повно її серце.

Знаєш, що найстрімкіше? Усвідомлення того, що все, у що ти вірив, - абсолютна нісенітниця.

Природа – вона  свого вимагає; вилаєшся, і немов на душі легше; отже, потреба така, без цього на світі не проживеш...

Є мета – її треба досягти. Все інше не має значення. Лише пізніше я зрозумів, що все інше може бути важливішим за сутність.

Вони просто кажуть:« Серце моє — в долоні твоєї»... І він стискає долоню.

І телефон засвітився у темряві, як найяскравіша зірка на небі!