Ми були класною парою: вона  вірила в мене, а я вірив, що заслуговую на це.

Ідіоти – це надто вузька спеціалізація. Бувають ще недоумки, імбецили, збоченці.

Дивна і незбагненна річ – кохання! Вона  існує в цьому світі стільки ж, скільки живе людина, але досі залишається загадкою.

Комуністи вважалися партією лівих, але чомусь виборювали праву справу.

Дорогою тобі зустрінеться чимало ворогів, інших одразу дізнаєшся, інших — ні, але можеш зустріти і друзів, навіть коли на це буде найменше надії.

Краще б люди йшли відразу і назавжди, ніж віддалятися і вдавати, що все добре.

Життя під час подорожі – це мрія у чистому вигляді.

- Вони відпускають вогні в небо. Ти можеш у це повірити? Японські вогні як символ прощання з минулим. Ну, термінове повідомлення – ми не японці. Ти знаєш, хто вони? Діти. Начебто, запалюючи свічки, можна все виправити, або навіть промовивши молитву, або вдаючи, що Олена закінчить не так, як решта — вампіром-вбивцею. Глупість, марення. Нестерпні, маленькі діти. Я знаю, що ти скажеш:«Так вони почуваються краще, Деймон». І що? Як довго це триватиме? Хвилину? День? Що це змінить? Тому що, зрештою, коли ми втрачаємо когось, кожна свічка, кожна молитване змінить той факт, що єдине, що в тебе залишилося, - це дірка в твоєму житті на тому місці, де раніше був той, хто тобі небайдужий. І камінь. З вирізаною на ньому датою народження, яка, я певен, ще й неправильна. Ну що ж, дякую, друже. Спасибі, що кинув мене тут як нянька. Тому що я мав піти ще давно. Дівчина мені не дісталася, пам'ятаєш? Я просто застряг тут, лаючись зі своїм братом і придивляючись за дітьми. Ти мій боржник.
— Я теж сумую за тобою, друже.

Життя жорстоке, ми маємо права бути м'якими.

Вона виглядала просто незрівнянно! Відчувалась у ній якась стрімкість, неприборканість.