Потяг... - дивна річ. Начебто воно наше, але ми перед ним не владні. Начебто ми вирішуємо, як нам чинити, але насправді потяг часто вирішує за нас, штовхаючи на найдивніші, шалені вчинки.

- Треба перейти на інше вікно.
— А який сенс? Вони виходять на той самий бік!
— Що за ідіотська звичка всюди шукати сенсу?

Що, коли ми рідні душі? — спитав я подумки, поки вона  плакала. — Що, коли ми все життя шукали саме один одного? Ми зіткнулися, відчули на момент, яким може бути земне кохання, і що, тепер через мої страхи ми розлучимося і ніколи більше не побачимо один одного? І мені доведеться до кінця своїх днів шукати ту, що я вже одного разу знайшов, але злякався і не зумів полюбити?

— Білле, ви маєте«Туманну діву» двадцять три роки. Скажіть чому мене не призначають телеведучим?
- Дружище, я не хочу проблем.
— Хіба я лисий? Мої зуби гнили? Або, подібно до водоспаду, моє життя йде в мене з-під ніг і летить до чортової матері?!

Якщо ти помиляєшся, кого це стосується? Те, що інші вважають помилкою, тобі може бути свідомим вибором.

Діти починають із любові до батьків. Дорослі, вони починають їх судити. Іноді вони прощають.

– Скільки разів ти дозволиш їм завдавати тобі болю?
- Поки не вивчу урок, мам.

Говорять, що все життя проходить перед очима перед смертю. Може бути і так, якщо ти смертельно хворий чи парашут не розкрився. Але якщо смерть підкралася раптово, єдине, про що встигаєш подумати, — ось лайно!

На щастя, вільна від ігор справжня людська близькість, яка є або принаймні повинна бути найвищою формою людського буття, приносить таку величезну винагороду, що навіть особи з нестійкою рівновагою можуть без страху та жалю відмовитися від ігор, якщо їм пощастить зустріти таку близьку людину..

Коли зло  залишається безкарним, небеса дивляться на нас із соромом. (Коли злочин залишається безкарним — порушується гармонія світу. Ми теж маємо померти, щоб коло помсти замкнулося.)