Можна втішати того, хто шукає втіхи.

Малюк покірно підійшов і уткнувся в мамин фартух мокрим носом.
— Пробач, мамо, я шукав... шукав ворсинки для мого пензлика, щоб помалювати...
Зайчиха легенько пошмагала його за вушка і запитала:
— Капусткін, хіба ти не знав, що це хвостик твоєї сестри?
Капусткін звів очі:
— Ні, не знав, поки він не вигукнув«ооооой!»

Кожен з нас має два розуми: сплячий і неспаний. Наш розум, що не спить, — це те, що думає, говорить і робить висновки. Але сплячий розум куди могутніший: він проникає глибоко в серце речей. Це та частина, яка бачить сни. Вона  все пам'ятає, вона  дає нам інтуїцію.

Коли в душі людини скупчується вже надто багато відчаю і горя, вони або доводять до божевілля і самогубства, або ж самі себе притуплюють - своєю власною силою і нескінченністю, так що людина нарешті деревіє якось і доходить до абсолютної байдужості до всього на світі і насамперед до своєї власної особи:«Чекати більше нічого, сподіватися нема на що. Будь що буде, а мені байдуже! Катування - так катування, смерть - так смерть! І такий стан, переважно, є результатом найбільшого озлоблення на долю і людей, результатом марно витраченої боротьби та енергії.

— Дорогий, я поговорила з нашою дочкою про кохання та секс. Адже їй уже 15!
— І що, люба?
— Я вже згоряю від нетерпіння спробувати те, що вона мені розповіла...

— Ви його викрали?
— А класно, що я ще можу тебе чимось здивувати?

Почуття провини завжди злило її. Вона  не любила бути не правою, тим більше не любила, коли їй вказували на її неправоту. Але зараз чомусь злості не було. Вона  лише відчувала вину за свої слова, за те, що в спробі довести йому свою правоту зачепила те, що не мала чіпати. Вона  готова була вибачитись, але це не означало, що вона змінила свою думку щодо завдань їх розслідування.

Якщо жінка гарнішає, то вона  закохана.

Заслужив – носи! Хрестами так шпурлятися не личить. Чай, не шпильки.

Порожнеча – надто абстрактне поняття. Так само, як дружба, любов і смерть. Їх не можна уявити. І неможливо зрозуміти.