— Ми починаємо нове життя, народжене у старій. Не забуваючи її, але залишаючи позаду. Давай же попрощаємось із нашим минулим.
- Ні, я не готова.
- Я теж. Але майбутньому все одно.

- Він тебе поцілував?
— Я леді, а леді не розповідають про такі речі... але цей засос говорить сам за себе!

Тепер, оглядаючись назад, я бачу, що помилявся щодо Єви: краще жити за межами Раю з нею, ніж без неї в Раю.

Мені важливо пам'ятати своє коріння. Ми не були багатою сім'єю, коли я росла, і мої батьки так багато віддали, щоб допомогти мені досягти того, що маю зараз. І тепер що Різдва я орендую будинок  і запрошую туди свою сім'ю покататися на сноубордах.

Ми святкуємо день жінок, які дали нам життя та ще багато іншого; тих, хто з усіх сил прагне захистити; мав сміливість боротися з тими, хто хоче заподіяти нам зло ; хто ставив наше щастя вище за своє. Але, перш за все, ми віддаємо належне материнській любові. Кохання вічного, незмінного; тій, що супроводжує нам все життя.

Багато радості йшло від лісу, поля, річки… Але про це чимало сказано. Інші мої радощі — звільнення від нещастя.

І, як тьмяніє свічка в блиску сонця, що зійшло, тьмяною і темною здавалася молодість і життя перед тим великим і променистим, що має осяяти її скромну голову.

Я нічого не планую, живу сьогоденням, а не минулим і не майбутнім.

Без жінок ми б тільки й обговорювали гоночні автомобілі, коней і несли вголос усяку паскудство, як дикуни.

Лише терпіння породжує силу. Лише у битві з собою міцніє тіло і дух. Стан же ситості та самовдоволення нічого не несе, крім розслаблення та смерті. Людина як цибулина. Складається з такої неймовірної кількості верств брехні самому собі, що під кожною шкірою виявляється ще одна. І все одно треба пам'ятати, що все це лушпайка. Знову ж брехні комусь не буває. Це ілюзія, що когось можна обдурити. Збрехати зрештою можна лише самому собі.