Володимир Борисович Мікушевич

Примара минулого літа
У неозорому саду;
Рожево-іржавого кольору
Астри ще на очах. Ніч хіба що причаїла,
Невловимо ширяючи,
Що ненароком нам обіцяла
Передгрозова зоря. І, беззахисне, стиснулося
Серце, хоч на ніч світло;
Астрами лише затрималося
Що безповоротно минулося.