Юрій Олександрович Сенкевич. На "Ра" через Атлантику

Людина – не серійний робот. У найпрекраснішому характері є зазубринки, які чарівні саме своєю неповторністю. У звичайних умовах їм можна тільки радіти, але умови стали крайніми, як заведено говорити, екстремальними — важко, небезпечно, тісно, ​​тужливо, — і зазубринки приймаються чіплятися одна за одну, і механізм спілкування починає заїдати.

Людські відносини, нехай і гранично близькі, завжди припускають дистанцію: вона  може бути мікроскопічно малою, начебто між льодом і ковзаном або навіть як між лезами для гоління, плазом складеними в стопку, тобто нібито і не відчувається, — але нам лише здається, що її немає. І раптомвона  справді зникає, настає надстислий стан, - в кабіні не усамітнишся, не сховаєшся, ти весь на увазі, постійно на людях, в контакті з ними, хочеш того чи не хочеш, - а якщо до того ж у тебе звичайний, аж ніяк не ідеальний характер, та й у твоїх товаришів теж?

Цитата з книги На "Ра" через Атлантику, автор Юрій Олександрович Сенкевич