Ага Шахід Алі

Минаючи рай, мене несе по пекло річці
У глуху ніч, о мій витончений привид.
Удар серцевого весла дробить фарфор хвилі.
Я все, що було у тебе. Мене не стало.
За це ти вибачити мене не побажала,
Але пам'ять про мене тебе не лишала.
Прощати мене? За що? І ти не хочеш пробачити.
Я біль тане від самого себе, але нею
З собою одним я поділитися смію.
Вибачити мене? О, є за що, але не можеш.
Ах, якби волею доль моєї ти стала,
то світ перетворити моїх сил дістало б.