Наполовину прочитана повість — що кохання, кинуте на півдороги.

— Розслабся, Дін.

— Поцілуй мене в зад!

— Ооо... Та ти поет!

— Цей будинок  може простояти без перебільшення років сто, якщо не більше!

— Звичайно! — перебив один із запрошених кравцем Зілей знавців. — Варто його тільки пересипати цеглою, підперти парочкою міцного колод, смастерити чотири нові стіни і пристосувати залізний дах, — тоді він може стояти і стояти, з ласки божого, до самого пришестя месії!

Жінки, як кішки. Довго залишатись без господаря вони не можуть. Але й із господарем довго не можуть. Вічно у них усілякі метання. Так що краще бути поряд. Спокійно, впевнено, не смикатися, не ображатися, не лякати, не вставати в позу, жити своїм життям. І все буде тип—топ.

Вся відклякнеться, у вузол ось тут зав'яжеться, вся скукожиться, як старий рваний черевик, і ось — чухає на роботу, ніби палі забиває.

Немає совісті — прикиньтесь, ніби є.

Або людство покінчить з війною, або війна покінчить з людством.
(Людство має позбутися війни, інакше війна позбавиться людства.)

Справжніх жінок надто мало, зате під них вдало маскується безліч інших істот, бажаючи отримати належні жінкам привілеї.

Ніколи недооцінюй чужих слабкостей.

Живи, Зобаре, довго, і нехай прийде твоя смерть вчасно.