А що, коли я не герой? Може я — лиходій?

— Пляшку візьму до лабораторії і досліджую.

— У тебе не лабораторія, а склад.

— Головне — сенс.

Відправ мене в такий куточок, де мене не повинно бути... І там ми перечекаємо...

І хто винен, що грають погані актори,

Що навіть ілюзії щастя тобі жоден не дає,

Що бліде тіло твоє мучать, як пси, сутенери,

Що бідне серце твоє перетворюється на кригу.

Ніщо так не дорослішає, як зрада.

— Коли я сказав батькові, що боюся відчиняти шафу, він дав мені револьвер.

— А що ти хотів?

— Але ж мені було дев'ять років!

З дрібниць добре починати, у них криється суть речей. Зрозумівши деталі, усвідомиш і все інше.

Раніше я ходила ночами, і щоранку мене знаходили десь у новому місці...

У дитинстві для щастя було достатньо одного морозива.

Недбалість у діях веде до недбалості у думках.