Євген Данилович Агранович
Мила, не плач, не треба,
Сумних листів мені не йшли,
Знаю сам, що ти не рада
Від коханого вдалині.
Мила, не плач, не треба,
Сумних листів мені не йшли,
Знаю сам, що ти не рада
Від коханого вдалині.
Людина за вдачею актор, хороша чи погана — це не важливо. І йому вже ніхто не зможе допомогти, коли його талант вмирає.
Кохання нагадує партію в покер — щоб перемогти, треба грати відкрито.
— Як спалось?
— Я ніколи до ладу не сплю, тільки напівочі.
— Так? Ніколи не чула, щоб сплячий напівочі так хропів.
Диво – це химерна можливість збігу обставин, нерозкритого нашим розумом.
Може, хоч тут знайдеться гідний суперник.
Ми довіряли їм свій спокій,
Але ниточка довіри порвалася.
Вони повинні захищати нас з тобою,
А вони захищають свою владу.
Мій світ з нічого перетворився на все, і я гордий за себе. В очах дітей я бачу власне світло, в їхньому сміху звучить моє щастя. Сім'я, про яку я і мріяти не наважувався, – моє благословення. Діти виростуть і стануть набагато кращими за мене.
Люди погано переносять страждання тих, кого люблять.
Знання — лише клаптик піни, що танцює на хвилі. Будь—який вітерець міг його здмухати, а хвиля залишалася.