— Боббі Сінгер — ти мій герой!

— Знатно ти довбала.

— Що робити? Що робити?!

— Думай! Що б ми зробили, якби ми мали мізки...

Коли стаєш старшим, кожен твій вибір впливає на те, ким ти стаєш.

Я не знаю, підлизуєшся ти до мене або брудно домагаєшся, але пропоную з цим покінчити і повернутися до взаємної зневаги.

— Прощавай, Сьюзі.

— Прощавай. Склади мені безліч оповідань і з'їж тисячу тортів!

— А ти, мале, не забувай зачісуватися. Але не надто старанно.

— Ви гадки не маєте, що потрібно, щоб зберегти шлюб. Потрібно йти на компроміси. Це завжди приємно? Ні, але ти це робиш, так, тому що це вам не хіханьки—хаханьки, не потягування кави в центральній кав'ярні. Це реальне життя, лише для дорослих.

— Думаю, він має рацію. Ви надто багато часу проводите у кафе.

Легко бути експертом, сидячи на дивані,

мріяти про дорогу даму, маючи нуль в кишені.

З іншого боку, одними грошима і хутром не зігрітися,

Картковому будиночку судилося розлетітися.

Невже ці люди такі незахищені, такі слабкі, що думають — цивілізація впаде, якщо дві люди, які люблять одна одну, одружаться?

Ходила на полювання, кувала срібло,

Сажала тонкий місяць у кришталеве відро.

Деревам шуби шила, торувала санний шлях,

А потім у ліс поспішала, щоб у хатці відпочити.

Попрошу вас, громадянко, очистити стілець.