Хто не вміє вдавати, той не вміє і царювати.

— Одягайся. Ми йдемо.

— Але ж я нічого про тебе не знаю!

— Я виріс на фермі в Мурсвілі, Індіана. Мати померла, коли мені було три, а батько виховував мене кулаками, інакше не вмів. Я люблю бейсбол, кіно, гарний одяг, машини, віскі… і тебе. Що ще хочеш дізнатися?

Страшний день для батька — дочка привела хлопця... Я думав, якщо вбити першого, то іншим буде не кортіло.

— Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішим!

— А те, що вбиває, робить нас мертвими!

Вона танцівниця, що не танцює і живе з художником, який не малює.

Якщо віддаєш комусь частинку свого серця, то ця людина починає повністю позичати твої думки і ні для чого іншого вже не залишається місця.

Прощайтеся легко, пригадуйте весело.

І все змінюється в одну мить... ми залишаємо минуле позаду і на шаленій швидкості мчить у невідомість — наше майбутнє. Ми їдемо якнайдалі в спробі знайти себе або втратити себе, досліджуючи задоволення вдома. Проблеми починаються тоді, коли ми не хочемо змін і чіпляємося за старі звички, але якщо ми чіпляємося за минуле так сильно — майбутнє може й не настати... доки смерть нас не розлучить.

— Я тут, щоб попросити руки вашої дочки...

— Аааа, хитрий! Всю бери!

Якщо я припускаю, що між Землею і Марсом навколо Сонця по еліптичній орбіті літає порцеляновий чайник, ніхто не зможе спростувати моє твердження, особливо якщо я додаю, що чайник настільки малий, що не видно навіть найпотужнішими телескопами. Але якби я потім сказав, що коли моє твердження не може бути спростовано, то неприпустимо людському розуму в ньому сумніватися, мої слова слід би з повною на те підставою вважати безглуздям. Тим не менш, якщо існування такого чайника стверджувалося б у стародавніх книгах, щонеділі заучуються як свята істина, і трималося б в умах школярів, то сумнів у його існуванні став би ознакою ексцентричності і привернув би до сумніву увагу психіатра в епоху освіти у ранні часи.