Починаючи з відомого рівня, нація не може по—звірячому чинити опір — вона, якби навіть і хотіла, не здатна відступити на попередню сходинку еволюції. У цьому вся досада, вся трагедія історії … Але іронія в тому, що націю, яка досягла такої висоти, до кінця теж не винищиш.

Ніколи не слід забувати, що у нашому евклідовому світі всяка палиця має два кінці.

— Пошта від фанатів: Сволота. Сволота. Згори в пеклі. Згинь. Щоб ти здох. Вітаю, ти мій герой.
— Незрівнянно, чарівно. А це останнє хтось сказав?
— Ваш адвокат.

На далекому березі до уст підносить знову
Інший Трістан все той же кубок з отрутою,
І Марк інший стежить все тим же поглядом,
Як сховатися від нього поспішає кохання.

Не стримуй своїх почуттів, Моллі, життя може перевернутись у момент. Люди думають, що вони вічні, що завжди буде завтра, але це не так. Сем нас цьому навчив – треба жити сьогодні, зараз.

— Чому у вас годинник розтікається? — Запитують мене.
— Але ж суть не в тому, що розтікаються! Суть у тому, що мій годинник показує точний час.

Іноді важко пояснити, чому деякі раптом роблять так, як роблять. Буває, звичайно, вони знають: рано чи пізно все одно доведеться це зробити – то чого відкладати? А буває
навпаки – раптом розуміють, що мали вчинити так давним—давно. Уве, хоч всю дорогу знав, як йому чинити, в душі, як і всі люди, вірив, що все ще встигне. Адже ми завжди
сподіваємось, що ще встигнемо щось зробити для іншого. Сказати йому потрібні слова. А потім, коли все сталося, стоїмо і думаємо:
«От якби».

А на небі – зірки. Звичайні зірки на звичайному небі. І я не знаю і не хочу знати їхніх імен. Я хочу просто дивитися, показувати на них пальцем, посміхаючись і говорити тобі:«дивися, як красиво». Там складність прагне простоти. Там на зорі випадає роса і ми шльопаємо по ній босоніж, і я не читаю тобі віршів про любов і біль, життя і смерть: я покликаю тебе купатися, тому що вода тепла і в ній відбиваються сосни та хмари. І якщо напружити фантазію, можна уявити, що ми летимо між ними. А ввечері ми п'ємо чай. З сушінням. І всі таємниці буття, риторичні питання, тяжкі думки і невирішені справи мовчки чекають на нас з того боку дверей.

Куди не ступала нога людини, там ще можна жити. Цивілізація там, де нікого немає.

…в'язні стояли голими. Кожен із них був людиною. Але вони давно забули про це.