Чим старше я стаю, тим більше схиляюся до думки, що зло — це зло, незалежно від діагнозу лиходія. Всі ми тією чи іншою мірою схильні до злочину, і схильність ця з нас провини не знімає. Адже ми, сили небесні, всі до одного хворі і страждаємо порушеннями особистості. І саме наші вчинки визначають, наскільки ми хворі. Ось кажуть:«рівноправність», але це нісенітниця.

Вчинки ворогів біль не завдають.

Ти можеш працювати, як проклятий, можеш стати найрозумнішим і взагалі чудовим, але ніхто не забуде про те, що одного разу ти припустився помилки.

Мудрість — це, зокрема, вміння пропускати повз вуха дурні чи нещирі поради.

Море нагадує мені про мою нікчемність і про нікчемність всього роду людського.

Мріючи, ми наводимо на дію могутню енергію і не можемо приховати від себе справжній сенс нашого життя. Мріючи, ми крім того обираємо, яку ціну заплатити.

Найбільше на світі мені хочеться стати безвідповідальним недоумком, якими є багато моїх друзів. Але коли я думаю про наслідки такої поведінки, я розумію, що навряд чи можу собі це дозволити.

Якщо я банальний, значить, вселюдський... Треба втекти від оригінальності, триматися вічних сюжетів... Набридли інтерпретації... Навчаюся щирості...

Поки я сам не набув достатніх знань і не опанував спірних питань, переконати будь—кого абсолютно безнадійно.

Людське суспільство так уже влаштоване, що навіть у глухих містечках квартали поділяються на лощені та малопривабливі.