— На Хелловін ми з Крістен будемо близнюками Олсен. Я тобі дзвонила, але ти не брав слухавку.
— Камілло, ти ж знаєш, я народжений, щоб бути Ешлі при Мері—Кейт!

У коханні треба говорити мовою того, кого любиш.

Кінець весни не означає, що почалося літо.

— Я за своє життя не помітила особливої ​​пропорційності між кількістю шанувальників та вагою.
— А чого тоді всі жінки голодують?
— Від невпевненості у собі. І мужики також.

Сподіваюся, чи всі ви республіканці?

Але якщо ми раптом виявляємо власну нікчемність, куди тікати від неї? Від приниження можна бігти лише нагору.

Для кого навіть честь — дрібниця, для того і все інше нікчемно.

Світ був простий – зірки у темряві. Чи був це 1947 до нашої ери або нашої ери, раптово втратило всяке значення. Ми жили, і це ми відчували з усією гостротою. Ми розуміли, що життя було сповнене людей і до настання століття техніки — мабуть, у багатьох відношеннях повніше і багатше, ніж життя сучасної людини. Час та еволюція в ці миті переставали існувати. Все, що в житті людини було реальним і мало значення, сьогодні залишалося таким самим, яким воно було колись і буде завжди. Ми розчинялися в абсолютному загальному мірилі історії: нескінченна безпросвітна темрява під риєм зірок.

Лише квіти живуть по—справжньому. Живуть відраховані ним дні так відчайдушно цвітучи, ніби краще розуміють людей швидкоплинність життя.

Я вважаю, що основна мета людського життя — щастя. Це очевидно. Незалежно від того, хто ми – атеїсти чи віруючі, буддисти чи християни – всі ми шукаємо чогось кращого в житті. Таким чином, на мою думку, основний рух у нашому житті – це рух на щастя.