Усі біди людини від її розуму.

Ніхто не забороняє тобі вважати себе царем гори, але прошу, знай свою гору.

Я тобі ніколи не зраджував! Ну лише один раз. Сам з собою, у ванні, коли ти мене застукала.

Чим краще я впізнаю людей, тим більше довіряю Дарвіну, Фрейду та автомату Калашнікова.

Взагалі неприємно жити в кінці століття... Коли їдеш на дачу до друзів у приміському поїзді і хлопчаки, що сидять поруч, розмовляють про своє, перебиваючи один одного, цитуючи статті з журналу« Техніка молоді» або« Наука і життя» або ще щось, я не тільки не можу зрозуміти, схопити думку, я деякі слова навіть вимовити не зможу. Тоді мені хочеться закричати:«Почекайте! Візьміть мене з собою! — і схопитись хоч на підніжку останнього вагона поїзда, що йде з ними в ХХІ століття.

Поети давнини на відміну від сучасних рідко створювали більше дюжини віршів протягом свого довгого життя. Воно й зрозуміло: всі вони були відмінними магами і не любили витрачати себе на дрібниці. Тому за кожним поетичним твором тих часів неодмінно ховається цілий Всесвіт, наповнений чудесами — нерідко небезпечними для того, хто необережно розбудить рядки, що задрімали.

— Цікаво, а хто першим виявив, що поезія вбиває кохання?
— Я думав, поезія кохання живить.
— Міцне, пристрасне кохання, мабуть. Але легкої прихильності вистачить одного поганого сонета для того, щоб померти.
— А що, на вашу думку, може її зміцнити?
— Танці. Навіть нехай обидва партнери майже нестерпні.

У звичайні дні їй дозволялося грати тільки з дітьми однакового з нею сану та звання, а тому їй завжди доводилося грати однією.

Тільки вірний друг скрізь
Буде вірним і в біді.

Послухай людину, більша частина життя якої позаду. Не витрачай даремно жодної хвилини.