Ми подивилися один одному в очі. Наші обличчя були так близько — за якихось два дюйми. Я почував себе дивно, ніби серце намагалося вискочити з грудей.

Мова - це добре, але це не єдиний шлях до розуміння. Адже є ще зір, нюх, дотик.

Сьогодні я бачив гігантську бруківку серед хмар, викладену з сірого каміння і величиною, що перевершує поле. Ніхто не відвідує її. Тільки чапля... Сьогодні я бачив дерево, що росте з високої стіни, і людей, що ходили високо над землею. Сьогодні я бачив поета, що дивився у вузьке віконце. Але кам'яне поле, загублене в хмарах, найбільше сподобалося мені. Там ніколи й ніхто не буває. Хороше місце, щоб грати і мріяти про різне. Я бачив сьогодні коня, що плавав на верхівці вежі: мільйон веж я бачив сьогодні. Я бачив хмари в найглухішу годину ночі. Я мерз. Я був холодніший за лід. Мені не було чого їсти. Я не міг заснути. — Він зігнув губи, намагаючись посміхнутися. — А ви облили мене зеленим брудом.

Ностальгія спокушає. Нам важко позбавлятися спогадів, тому що ми думаємо, що спогади – це реальність. Але це не так.

— Навіщо ти заліз на дах?
— Я вчуся перемагати страх.
- Страх не треба перемагати. Він підказує десь межі. Страх - це добре.

- Значить, я права? У ньому є щось не зовсім нормальне?

- Моя дорога юна леді, хто з нас цілком нормальний?

Ніколи не ставте під сумнів дива, коли вони відбуваються.

Людина створює монстра, монстр вбиває людину, інша людина вбиває монстра - це класика.

Насамперед, кількість офіцерів там була більш обмежена, ніж в інших військах; потім, ліберальні, майже республіканські настрої серед артилеристів, побоювання, які вселяло імператору об'єднання людей освічених і звиклих міркувати – усе це заважало більшості їх робити військову кар'єру. Тому всупереч звичайним порядкам, офіцери часто отримували генеральський чин зовсім не тому, що були найвидатнішими в армії, а тому, що їх обмеженість робила їх безпечними.

Чоловікам живеться набагато краще, ніж жінкам: по-перше, вони пізніше одружуються, по-друге, раніше вмирають.