Ти й п'ять хвилин про мене не думаєш, а всі мої думки тільки про тебе одну.

І що тут приховувати чи мовчати, я люблю його, це ясно. Кохаю, кохаю... Це камінь на моїй шиї, я йду з ним на дно, але я люблю цей камінь і жити без нього не можу.

Якщо на душі у людини спокійно, вона тишу чує і радіє, а якщо хвилювання в ній, то тиша її тільки посилює. Розсілося моє занепокоєння переді мною в кріслі: давай, каже, похвилюємося разом, чого вже тут ховатися, від нього не втечеш.

Якщо довго думати про те, ким ти хотів би бути, то пропустиш можливість жити тут і зараз.

І я зрозуміла, що куди більше підходжу, щоб цілуватися на сонці з юнаком, ніж для того, щоб захищати дисертацію...

Немає правди землі, але правди немає  і вище.