Кораліна спробувала намалювати туман. Через десять хвилин аркуш паперу так і залишався чистим, і лише в самому кутку з'явилися ледь помітні криві букви: туман.
Кораліна хмикнула і передала листок мамі.
— Дуже сучасно, люба, — промовила мама.
— Раніше я вірив у долю. Коли я ходив до булочної і помічав у черзі гарну дівчину, яка читала мій улюблений роман або насвистувала пісеньку, яку я вже тиждень не міг викинути з голови, я думав:«Ух ти, а що коли вона моя друга половинка?» А тепер я думаю: "Ну ось, зараза забере останній бублик". Я перестав вірити. Мені здається, з кожним днем я вірю дедалі менше. І це сумно. Як мені бути, Щербацьки?
— Ну, ти ж Тед Мосбі. Почни вірити наново.
- У що? У долю?
— У тяжіння. Якщо є тяжіння, залишається зробити лише одне.
- І що ж?
— Вірити у випадок. Однак випадок ще той стервець.
Всі люди чогось хочуть, Алейно. І знаючи, чого хоче та чи інша людина, ви отримуєте поняття, хто він і як ним керувати.
Дитина є дзеркальним відображенням ситуації у сім'ї, стосунків між батьками, хочуть це визнавати батьки чи ні.
І коли настане 'надто'? Де знаходиться кордон...?
Невелике непорозуміння? Це в Галілео та Папи Римського було невелике непорозуміння!
Будь-яке диво - це відгук середовища на граничну концентрацію волі. На ту саму когерентність, яка і творить історію і повертає людині її сутність, що віднімається капіталізмом.