— Пане осел,— говорив він дорогою,— ти слухняно біжиш за двома-трьома жалюгідними головками реп'яха, а ціле поле реп'яха ти кинув. Так само роблять і люди: одні женуться за квітами слави, які Фортуна тримає в них перед носом, інші — за квітами баришів, треті — за квітами кохання. А наприкінці шляху вони, подібно до тебе, переконуються, що гналися за дрібницею, позаду ж залишили дещо важливіше — здоров'я, працю, спокій і домашній затишок.

Я навчився цінувати музику, побачив у ній якусь панацею, універсального цілителя. Я зрозумів, що музика – це можливість проникнути туди, де мене приймуть та полюблять; туди, де немає правил, ні догм.

Портрет цей справляє враження дуже важке. Перед очима глядача постає найчистіший тип ідіота, який прийняв якесь похмуре рішення і дав собі клятву виконати його. Ідіоти взагалі дуже небезпечні, і навіть не тому, що вони неодмінно злі (в ідіоті злість і доброта - абсолютно байдужі якості), а тому, що вони чужі всяким міркуванням і завжди йдуть напролом, ніби дорога, на якій вони опинилися, належить виключно їм одним. Здалеку може здатися, що це людихоч і суворих, але міцно сформованих переконань, які свідомо прагнуть твердо наміченої мети. Однак це оптичний обман, яким аж ніяк не слід захоплюватися. Це просто з усіх боків наглухо закупорені істоти, які ламають уперед, тому що не в змозі усвідомити себе у зв'язку з будь-яким порядком явищ...

- Я Джек Доусон.
- Роза Дьюїтт Б'юкейтер.
— Покажеш, як це пишеться, гаразд?

Якщо ви розумітимете, що діється в душах процвітаючих людей, ви перестанете їм заздрити.

Мені так подобалося вчорашнє небо – стиснуте, чорне від дощу, яке притискалося до шиб, наче смішне зворушливе обличчя.

Я покохав тебе рідна за красу твоєї душі, ти мені так мило посміхалася а я розбив твої мрії, пробач мені рідна що не цінував тебе тоді і тільки зараз я розумію як мені погано без тебе, Г. Юнетта

Чи бачиш у чому річ, лють — це справді потужна зброя. Але почуття провини... Воно знищить тебе.

Дружба. Вона  починається, коли двоє людей обирають один одного. Але що трапляється, коли ми переростаємо наш вибір, коли поступово наші шляхи розходяться, змінюються наші потреби? І якось ми прокидаємося і розуміємо, що маємо вибрати щось інше...

Якщо у вас є яблуко, і у мене є яблуко, і якщо ми обмінюємося цими яблуками, то у вас і в мене залишається по одному яблуку. А якщо у вас є ідея і у мене є ідея і ми обмінюємося ідеями, то у кожного з нас буде дві ідеї.