Щоб залишатися собою ми повинні мати: володіти історією свого життя, пам'ятати свою внутрішню драму, свою розповідь. Для збереження особистості людині необхідна безперервність внутрішнього життя.
Подорож - це зовсім не страшно, це всього лише багато маленьких кроків. Ти ж можеш зробити один крок, правда?
Найважливіше в цих бесідах — паузи, під час яких ми думаємо про те, що якусь мить тому сказав інший.
Я не передбачаю великих витрат, якщо тільки не винайдуть технологію, яка буде мені по кишені, щоб покрити мій скелет адамантії, як у Росомахи.
Ми шукаємо уподобань, хоч би якими вони були для нас нещасливими.
Над нами сонце світить - не життя, а благодать!
Тим, хто за нас у відповіді, давно настав час зрозуміти,
Тим, хто за нас у відповіді, давно настав час зрозуміти -
Ми маленькі діти - нам хочеться гуляти!
... якщо людина жодного разу не чула ні від кого доброго слова, вона взагалі може втратити мужність і будь-яку віру в себе, а вічно зносити наслідки чужих гріхів - від одного цього можна зненавидіти людей, а з ними і всю світобудову.
"... Мама і тато, пише вам ваш син, дядько Федір, з Шаоліня, я знайшов просвітлення і відмовився від оціночних суджень, тому справи у мене ніяк..."
Що таке особистісне зростання? Якщо в людини стає більше: інтересів, а з тим і стимулів жити — смислового наповнення життя, можливості аналізувати — відрізняти одне від одного, можливості синтезувати — бачити зв'язки подій та явищ, розуміння людей (себе в тому числі), а з тим і можливості прощати внутрішньої свободи і незалежності, відповідальності, взятої на себе добровільно, любові до світу і людей (до себе в тому числі), то це і означає, що людина росте особистісно.