Серед гостей я ходив у чорному фраку.
Я тиснув руки. Я, посміхаючись, знав:
Пробиває годинник. Мені робитимуть знаки.
Зрозуміють, що я когось побачив...
Ти підійдеш. Стиснеш мені боляче руку.
Ти скажеш:«Кинь. Ти збуджуєш сміх».
Але я зрозумію - по голосу, по звуку,
Що ти мене боїшся найбільше.
Я закричу, безпорадний і блідий,
Навколо себе безцільно озирнуся.
Потім — прокинуся біля дверей з мідною ручкою,
Побачу всіх... і слабо посміхнуся.
— Як ти ставишся до гірських лиж? Чи не хочеш на білогруді схили Вермонта?
- І скільки це коштує?
- 1200, включаючи вечерю в День Подяки з дев'ятьма змінами та шампанським.
— Це для мене дорого.
— Скільки тобі не вистачає?
— Скільки не вистачає? Стільки, що вам із Джорджем не варто навіть братися за підрахунки.
Вона дуже заплуталася. Вічно доводиться бути напоготові, ніколи не можна говорити лише одному й тому ж людині.
Дружище, ти в черговий раз мав рацію, так що налий мені каву і винеси мені мозок.
Думки без змісту порожні, споглядання без понять сліпі.
Нехай самі воюють скільки влізе, а його ця біса війна не цікавить. Ото послали б усіх своїх відгодованих ватажків на фронт, тоді б війна швидко скінчилася.
У них немає мужності, немає гордості, вони не вміють сильно бажати. А без цього людина гроша ламаного не вартує.
Коли мені спало на думку послати все нах*й, таргани в моїй голові аплодували стоячи!
З марихуаною, як і з сексом, одна історія – всі сильно перебільшують ефект.
— Ну, все готовий?... Я не можу, давай ти!
— Ні-ні, ти вбиваєш, я повертаю.
— Але ж ти лікар!
— А ти демон із пекла!
- Так, Господи Боже! [Б'є себе дефібрилятором]