— Як дістатись острова, який нікому не знайти? Та ще з несправним компасом?
— Він не вказує на північ, але ми й не північ шукаємо, правда?

Мабуть, коли останній обладунок пробитий і в проломі світить голе серце, тільки й можна закритися нахабною усмішкою.

- Не личить так судити про Бога, хай і по молодості. Нам не дано пізнати споконвічного Творця. Він існує поза нами. Навіть матеріалізм визнає, що світ існує поза нашою свідомістю. А Бог і поготів.
- Вибачте, владико, але краще називати речі своїми іменами. Поза нашою свідомістю Бога немає.

Психа? Може, пошматувати тебе на дрібні шматочки і згодувати твоїм псам, га? Тоді подивимося, наскільки вірним є голодний пес.

Вилакати гарячу кров, поштовхами б'є з люблячого серця.

Але якщо твій світ раптом стане порожнім і розрідженим, якщо тобі знадобиться новий друг, прошу тебе, згадай про мене.

Як і скрізь, я тут теж знайомився головним чином із музеями та соборами — не тому, що любив бога чи мистецтво, а просто тому, що у соборах та музеях не питали документів. Перед розп'яттям та полотнами живопису ще можна було залишатися просто людиною, а не суб'єктом із сумнівними документами.

Так, мати, яка вгамовує голод дитини, стає першим об'єктом його кохання і, звичайно, першим заслоном проти всіх туманних, небезпек, що загрожують із зовнішнього світу, ми б сказали, першим страхосховищем.

Кожен залишається тим, чим зробила його природа і більше вимагати від нього не можна!

Людина вища за тварин, не тому що може мучити їх, а тому, що вона здатна шкодувати їх. А шкодує людина тварин тому, що відчуває, що в них живе те, що живе в ньому.