Пізно чи рано слабкі характери підкоряються сильним і непохитним.

Хочу відмовитись від того, що я є, вислизнути з себе, скинути все, як змія скидає стару шкіру.

Не було ще жодного великого розуму без домішки безумства.
(Видатна душа не чужа безумства.)

Так, бувають люди, які борються проти голоду в усьому світі та іншій нісенітниці, а є начебто — зі справжніми проблемами.

Вами керує той, хто вас злить.

Чи не правда, мило, що нацисти завжди примудряються вставити у свою пропаганду слово« свобода»?

Я дещо зрозумів. Ми з вами дуже різні, але в той же час абсолютно однакові. Як відображення у дзеркалі. Ми ненавидимо людей, а вони, своєю чергою, ненавидять нас. І бояться нас. Зрештою, ваше серце буде розбите, як і моє. Такі як ми, містере Шелбі, завжди будуть одні. І за все кохання, яке ми отримуємо, доводиться дорого платити.

Коли я був маленьким, я хотів вирости та стати книгою. Чи не письменником, а книгою. Людей можна вбивати, як мурах. І письменників не так уже й важко вбити. Але книга!... Навіть якщо її систематично знищуватимуть, є шанс, що якийсь один екземпляр уціліє і, забутий, житиме вічно і нечутно на полицях якоїсь віддаленої бібліотеки в Рейк'явіку, у Вальядоліді, у Ванкувері.

Люди своєрідні істоти. Усіми їхніми діями керує бажання. А їхні характери виковані із болю. Скільки б вони не намагалися придушити біль. Придушити бажання. Вони не можуть звільнити себе від вічного рабства своїх почуттів. І поки в них вирує буря, вони не знайдуть світ. Ні в житті, ні в смерті. І так з кожним днем ​​вони робитимуть те, що повинно. Біль буде їхнім кораблем, бажання – їх компасом. Це все, на що здатне людство.

Імперії руйнуються, як зуби у добрій бійці.