Мені потрібно йти. У русі почуття не так душать, як уночі, коли повертаєшся в ліжку, збираючи ковдру в щільну грудку, щоб було когось обіймати уві сні.

На вправних танцюристів дивишся з тим самим почуттям, що й на поліно, що горить: вогонь танцює, танцюрист палає. Рух схожі: вони стихійні, але гармонійні. Це битва без переможця між Діонісом і Аполлоном, в якій безперервно змінюють одна одну небезпеку і майстерність, божевілля та розум, бажання та насичення.

- Гей, ви! Неповнолітнім вхід заборонено! Зачини двері, холодно!
- Несправедливо!
- Качан!
— Кого це він назвав качанами?
- Заткнися! Я, між іншим, при волоссі!

Маємо кращу освіту, але менше розуму, кращі знання, але гірше оцінюємо ситуацію, маємо більше експертів, але й більше проблем, кращу медицину, але гірше здоров'я.
Досягли Місяця і повернулися, але важко переходимо вулицю і знайомимося з новим сусідом. Підкорюємо космічні простори, але не душевні. Очищаємо повітря, але забруднюємо душу. Підкорили собі атом, але не свої забобони. Збільшили свої претензії, але скоротили цінності.

Право голосу зовсім не право, а привілей, причому привілей сильних.

Але для злих серцем довгота днів – лише довгота бід, і вона вже зрозуміла це.

Лови мить, поки спить час, старовина.

Груди стискаючи,
ногою відкинула покрив
заповітної таємниці -
о, як же густо-багряня
та потаємна квітка!

Журнал«Marie Claire» бере у Хіта інтерв'ю: — Коли ви востаннє почували себе щасливим?
- Сьогодні вранці під час сніданку.
- Чому?
— Бо я їв яйця і пив каву.

- Мило. Найближчого тижня я не працездатний.
- Проведіть її як чесна людина.