Той, хто хоче залагодити конфлікт, бореться за майбутнє.

Думка про благодійність ображала його, виводила з себе, він вважав, що благодійність - це милостиня, нерівність, освячена милосердям.

Чуючи, як всюди звучать пісні Вєрки Сердючки, я подумав про те, що є підстава говорити про деякий феномен низького жанру, що повторюється в історії.

Бог не дарма вигадав фантазії. Без них життя втратило б усю чарівність і її заїв би побут.

Раніше у дитинстві всі хотіли стати космонавтами чи пожежниками, а ставали інженерами. Тепер ким хочуть, тим стають. Тобто менеджерами.

Світ уже давно не той, яким його задумував Бог.

— А може ми з тобою в кіно якось сходимо разом?
— Джоєле, я тут зробила велику дурість. Я... Я розповіла братові, що сталося...
— Це погано?
— Ні-ні, але він розповів батькам. Ми католики. А Пітт сказав їм, що ти єврей.
- О, але я атеїст. Точніше, прагматик-нігіліст. Або швидше екзистенціаліст.

Ми не звикли зважати на безформну, загадкову і відсталу масу, яку звемо«народом», надаючи цьому слову відтінок зневаги. Це дивно, тому що в душі ми добре знаємо: міцна лише та влада, яку підтримує народ ; варто прибрати цю опору - ніщо у світі не врятує трон від падіння.

Вони ніколи не збунтуються, доки не стануть свідомими, а свідомими не стануть, доки не збунтуються.

Будинок – мабуть, одне з найтепліших і найласкавіших слів у нашій мові. Вимовляючи його, навіть міський житель уявить собі тепле вогнище, біля якого грієшся після повернення з вогкої або крижаної колії. Смачна вечеря в родинному колі. Людей, яким дзвониш, коли затримуєшся. Будинок  – це шлях. І не тільки в географічному сенсі, з точки А до точки Д. Це шлях від заставного каменю до фіранок на кухні. Це шлях зі свого дитинства до своїх правнуків. Це коріння, пущене глибоко в землю, соками якої харчуєшся. Це сенс, який знаходить, дивлячись у вічі близьких і рідних...