Витончене маленьке виробництво, здатне порушити рівновагу... Повалилися маленькі кісточки доміно, великі кісточки, величезні кісточки, з'єднані ланцюгом незліченних років, що становлять Час.

Чужим горем живе він, чужими сльозами. Чи  ще немає де бідних трудівників простіше? І тих обібрати, хай вони плачуть та горе мукають. Що йому за діло до чужих сліз! Йому веселощі потрібні.

- Тут справа не в даху, а у погляді, в голосі. На якийсь момент я навіть забув, що розмовляю з темним… – обережно помітив Аліра. - Щось з ним трапилося, через що він вирішив нам допомогти. І ця мова про його князя. Особливо те місце про наставника. Може, він був учнем?
Ні, я зараз точно ображусь… всього лише учень…
– Тоді до чого тут фраза про життя? - У розмову втрутилася ельфійка. - Щось мені підказує, що ми маємо справу зі спадкоємцем Темного Князя, причому спадкоємцем, який розчарувався у своєму батькові.
Ого! А мене збільшили! Тепер я вже свій власний син. Чи не так, кумедно?

- Ви чули про Дейві Джонса, так? Морська кісточка! Славна душа! Але якось натрапив на камінь спотикання всіх чоловіків.
— Що то за камінь?
- І справді... Що це?
- Море!
- Алгебра!
— Дихотомія добра та зла!
- Баби.

— Ти завжди був ледарем, тому тобі й неприємно дивитися на чужий клопіт.
— Я був ледарем? Ти просто несправедлива до мене і більше нічого. Можливо, я найбільше дбаю, а тільки не показую виду. Толку від цього небагато, якщо бігатиму з ранку до ночі берегом, кричати, заважати іншим, набридати всім.

Невже треба опуститись на саме дно, щоб потім від цього дна відштовхуватися?

Ну от, мої друзі, ми й дісталися до повного щастя!

Влада перебуває там, куди поміщає її загальна віра. Це хитрість, тінь на стіні. І часом дуже маленька людина відкидає дуже велику тінь. (Владою має той, хто переконує в ній інших.)

Так, все, що є у світі великого, живе у мовчанні. І каже тишею.

Я зрозумів одну важливу річ: що б з тобою не трапилося вдень, головне щоб увечері було куди повернутися — туди, де тобі раді, бо немає нічого гіршого за самотність...