- Ти залишаєшся зі мною?
- Залишаюся з тобою? Чому? Ми ж весь час лаємось!
- Ось чому! Ми сваримось! Ти мене називаєш самовдоволеним мерзотником, я тебе - скалкою в дупі. Ну і що? Ти така майже завжди! Я не боюся тебе образити. Ти за дві секунди заспокоїшся і знову почнеш виводити мене з себе!
- Висновок?
— Життя буде не легким, а навпаки, дуже важким. Доведеться боротися з цим кожен день, але я боротимусь, тому що ти мені потрібна! Я хочу, щоб ти була зі мною, кожну мить, завжди! Я тебе прошу, будь ласка...

Жінці було тридцять років, і вона не знала, що це вираз доброго жалю і смутку, що виникало в її обличчі, коли вона  дивилася на юнака і дівчину, тільки і було виразом того, що їй уже тридцять років і що вона  не може бути такою, як ці юнак та дівчина.

Адже ми те, що ми думаємо. Наші емоції – раби наших думок, а ми своєю чергою раби емоцій.

- Ви тут?
— Важко було б заперечити.

Що б ми не говорили, це ніколи не відповідає тому, що хочемо сказати.

Слава відчиняє одні двері і зачиняє інші.

Не можна зраджувати того, хто нас любить.

— Ти віриш у кохання з першого погляду?
— Ні, я вірю тільки в каву, вранці, вдома, зварену не мною.

Заганяючи самого себе в бруд, я говорив: "Зупинися. Навіщо?". Не відповідаючи на це запитання, я продовжував втоптувати себе. Невже це мені потрібно?

Люди обмежені… набагато менше роблять дурниць, ніж люди розумні.