Теоретично Язон завжди керувався принципом: людина сама коваль свого щастя. Але практично зробити зараз щось здавалося неможливим.«Не проґавити момент! Не пропустив – добре. Упустив – справи твої погані».

Ніколи не здайтеся - ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у великому, ні в дрібному, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі і здоровому глузду. Ніколи не піддавайтеся силі, ніколи не піддавайтеся явно переважаючою силою вашого супротивника.

Річка, хоч і текла так повільно, все ж таки була в русі, і від цього виникало сумне почуття швидкоплинності життя. Все минає, і якщо залишає після себе слід, то який? Кітті здавалося, що всі вони, всі люди на землі, подібні до крапель води в цій річці, що безіменний потік усіх тягне до моря. Коли все так минуще і мізерно, чи варто людям, роздмухуючи дрібниці до розмірів важливих подій, так мучити себе та інших?

По-перше, у нас ядерної зброї немає, а по-друге, якщо буде потрібно, то ми її застосуємо.

Все на світі, побувавши під великим колесом, стає м'якшим, навіть камінь.

Культура … Говорячи про культуру, варто зауважити, що це не просто начитаність, знання текстів, фактів, картин, музичних творів тощо… Я знаю дуже багато начитаних людей, але таких мерзотників, не приведи Господи. І навпаки, скільки зустрів я, особливо коли знімався у фільмі«Голова», в селі темних старих — благородних, людяних, інтелігентних, якщо вкласти в це слово те поняття, що людина думає насамперед не про себе, а про тих, що стоять поруч, про інших. У них був і такт, і добро, хоча життя у них усіх склалося божевільне тяжке. Особливо після війни, коли у колгоспах все було зруйновано, розграбовано, спалено.
Говорячи«культура», я маю на увазі культуру не начитаності, не чутності музикою, не«набачаності» образотворчим мистецтвом – це все лише частина культури, якщо можна так висловитися, її надбудова, а власне культура, база її – це вміння жити, не заважаючи іншим, це вміння приносити користь, не вимагаючи злотих вінків. Це вміння своє життя прожити розумно, не покаравши нікого, не зіпсувавши нікому життя — ось що таке, мені здається, культура, особистісна основа культури. І, мабуть, ще підпорядкування традиціям, законам, вірі.

І чи не в тому магія кохання — в обопільному прагненні одне до одного...

Але цього монстра більше немає. Людина, що ховалася за її обличчям, не позбавлена ​​недоліків. Але я приймаю тебе таким. Іноді найцікавіша книга ховається в курній обкладинці. Іноді найкраща чашка - та, що надколота.

Я, звичайно, помру, хоч про це
говорити ще рано поки що,
але залишуся я все-таки світлом
на роки, а можливо, століття.

Дядько чарівник, забирай мене звідси!