Великі події завжди починаються буденно. У когось засвітилася фотоплівка, щоб через півстоліття було створено атомну бомбу. Когось висікли за неуспішність і посадили за уроки на жорсткому стільці, і він винаходить водяні матраци. Світ складається зі сплетіння причин і наслідків, і дехто стверджує, що це гармонія. Ніщо, запевняють вони, не випадково, і долі наші вирішені наперед. Втім, їх залишається все менше, таких людей, головним чином через їхню манеру переходити вулицю, покладаючись на долю більше, ніж на сигнали світлофора. Представники ж філософської школи, заснованої на так званій теорії хаосу, навпаки, виживають і множаться, бо намагаються зовсім не переходити вулицю.

Я любив своє ліжко і міг залишатися в ньому годинником, навіть удень, натягнувши покривало до самого підборіддя. Тут було спокійно, жодних подій, жодних людей, нічого.

Так вже влаштована людина, що навіть найкраще їй з часом приїдається.

- Я не знаю, що роблю...
- Келсі, ніхто не знає, що робить. Поки не зробиш - все імпровізація. І якщо впадеш, навіть у буквальному значенні на землю, то поруч опиняться близькі люди, які допоможуть тобі піднятися.

— Яка жахлива, твоя гордість!
- Це все що у мене є.

Я побачила його пару тижнів тому, він виглядав нещасним, знаєте, дух  фаталізму витав над ним, наче рояль на волосіні.

Будь хоч ким - мільярдером, олігархом, супер-зіркою - якщо ти не вмієш жити і виживати за законами природи - вона  тебе знищить.

Друг усім — нічий друг.

Кілька років тому мене осяяло: всі люди, досягнувши певного віку, починають мріяти про втечу з життя.

…свого часу я примудрявся ігнорувати навіть власний будильник – найскандальнішу наволоч у всесвіті!