Люди почали викидати книжки. Цій країні залишилося недовго.

На світі, на юру
Неприємно мені й самотньо.
Мені б забитися в нору,
Затаїтися далеко-далеко.
Щоб ніхто, ніколи,
Ні за що, нікуди, звідки.
Лише корми та вода.
І сузір'їв північне диво.
Тільки плескіт за бортом -
Рівнозвучне нагадування
Все про те та про те,
Що замріяло в юності ранній,
А потім за бортом
Загубилося в тумані.

Ти чуєш мільйони непотрібних звуків. Якби я все це чув, я б збожеволів.

— Як з Азкабана повернувся, так став ганяти Кікімера туди-сюди, ох, бідна моя пані, що б вона сказала, якби побачила, на що перетворився будинок, всяке лихо живе, скарби викидають, вона  оголосила, що він їй більше не син, а він тут, і кажуть, до всього ще й убивця...
— Побормочі в мене ще й стану вбивцею!

Вона як вимкнений холодильник. Якщо почати колупатися всередині, овочі зіпсуються.

— Відомо, баба на кораблі — на велике лихо.
- Не візьмемо її - буде гірше.

Але я пам'ятаю ту чудову мить, коли просте«так» чи«ні» могло змінити все наше буття.

Якщо ти не віриш, що я йду, просто рахуй дні, як я зник. І коли ти чуєш, що твій телефон мовчить, то знай, що це я тобі не дзвоню.

У нашій дурниці – ні обличчя, ні фігури… вся в татко.

Любов завжди терпляча і добра. Вона  ніколи не ревнує. Любов не буває хвалької і марнославної, грубої та егоїстичної, вона  не ображається і не ображає.