Пам'ятаючи про смерть, ми прокладаємо дорогу до інших. Припиняємо ворожнечу, просимо вибачення за нанесену образу, висловлюємо симпатію до тих, до яких малодушно не могли прийти раніше. Речі, що здавались нам важливими, втрачають свою значущість: шпильки, фанаберії, взагалі всі неприємності, що інші обрушують на нас під впливом настрою. "Memento"* - це запрошення відчути себе інакше.
Я вийшла з себе, побачила свою тінь, злякалася і пішла назад.
Коли люди хочуть, щоб ти зробив те, що вони вважають неправильним, вони кажуть:«Така реальність».
Прошу, залиши цей гнів і поверни мені мою дочку. Вона все для мене. Прошу... прошу вас... Пожалійте мене. Не вимикайте світло у кімнаті, їй стає страшно. Не залишайте її одну, вона може загубитися. Не бийте, не завдавайте їй шкоди... Відпустіть усю злість... А якщо не можете... мене... візьміть мене... Відпустіть її та візьміть мене. Убийте, якщо захочете. Мені байдуже, тільки збережіть життя моєї дочки. Вона нічого не зробила, крім того, що народилася у такої нікчемної матері. Прошу... відпустіть її.
Гнів завжди страх, а страх завжди страх втрати.
Ніколи не пророкуйте: якщо ви помилитеся, ніхто цього не забуде, а якщо вгадаєте, ніхто про це не згадає.
Жодна людина не є неприязним суддею стосовно самого себе.
Немає нікчемної роботи, а є нікчемні люди, яких не влаштує жодна робота.