Те, що ми робимо для себе – помирає разом з нами, те, що ми робимо для інших, – залишається навіки. (Здійснене для себе незабаром помирає. Здійснене на благо інших і світу знаходить безсмертя.)

Сумне в людині те, що він не вилазить на жодний крок  із болота своїх звичок.

— Зате ви хоч плакати перестали.
- Не зовсім, просто у мене більше не виходять сльози, я навмисно зневажив себе. Це ризиковано, але доктор Джарвіс стверджує, що я гаразд.
— Поруч із вами нікого немає.
- Так? Тоді мені потрібна крапельниця.

— Я непогано стріляю із лука.
- О! Це знадобиться, якщо ти знайдеш машину часу, а потім вона  зламається і ти зависнеш у середньовіччі.

Чим частіше Дейв казав, що все нормально, але поводився так, ніби все ненормально, тим більше варіантів пояснення його викрутасів – один одного страшніше – вигадувала Кейт. Та й хто б на її місці не став себе накручувати? Найпростішим рішенням – простим для всіх, крім, звичайно, самого Дейва – було, щоб Дейв прямо і відверто висловився.

— А потім я дізнаюся, що навіть не можу потрапити до себе додому, бо не можу ввійти у двері.
— Тебе мають запросити.
- Я знаю. Тільки живу один.
- Хаха, не пощастило. (— Я не можу потрапити до себе додому!
— Тебе маю запросити.
— Але я живу один!
— Стрімко...)

Людина бачить, чує, сприймає переважно те, що підсвідомо хоче бачити, чути та сприймати.

Тільки чотири питання має цікавити нас у житті: що найбільш священне, заради чого варто продовжувати жити, заради чого можна померти, що становить людську душу? Відповідь на всі ці питання одна - Любов.

Навіть у чаші вищого кохання міститься гіркота.

Ми любимо інших жінок. Нам подобаються пристрасні, відв'язні, напхані гормонами. А хранительки світу, які так люблять доводити нам свою правоту, не заводять.