Глибини серця відомі мені, і знаю: позбавивши злодія від злиднів, я не позбавлю його від бажання красти, і засуджую занепокоєння, що штовхає злодія на злочин. Він помиляється, думаючи, що зариться на чуже золото. Золото світиться, як зірка. Любов, нехай навіть не знає, що вона - любов, потребує тільки світла, але не в силах людських привласнити собі світло. Мерехтіння зачаровує злодія, і він робить крадіжку за крадіжкою, подібно до божевільного, що відро за відром вичерпує чорну воду джерела, щоб схопити місяць. Злодій краде і в скороминуще полум'яоргій жбурляє порох викраденого. І знову стоїть у темряві за рогом, блідий, немов перед побаченням, нерухомий зі страху злякати, сподіваючись, що саме тут він знайде одного разу те, що вгамує його спрагу.