Цілими тижнями витрачаєш душу на вульгарну балаканину з усяким погоном, а коли зустрічаєш справжню людину, поговорити немає  часу.

Кішка абсолютно щира: людські істоти з тих чи інших причин можуть приховувати свої почуття, але кішка ніколи.

У дупу обставини, прорвемося!

Від життя до смерті — один крок.
Кожен із живих перетворюється на порох.
Споконвічний Час — вчитель жорстокий,
але користь небагатьом приносять уроки.
Споконвічне Час-пророк, і мудрець,
і найкращий наставник заблукалих сердець.
Але ти його слову не прислухаєшся, бідолаха,
і довге життя шануєш за благо.
Прагнучи пересилити рок-рок,
пізнання з досвіду ти не дістав.
І Часу голос - розумне слово -
не торкнув тебе, безнадійно глухого.
О, якби ти вислухав Часу поклик!
Він гіркоти сповнений, правдивий і суворий.
А ти віддаєшся бездумним насолодам.
Ти смерті не чекаєш, а вона вже поряд.
Ти істини світу цього не збагнув,
Ти жадав всього - нічого не досяг.
Живеш у палаці, ненадійному та тлінному,
готуйся до несподіваних, поганих змін.
Безноса скоро прийде за тобою,
Чи знайдеш за труною бажаний спокій?
Не втекти від загибелі, смертний лукавий,
всюди дозори її та застави.
Навіщо ти обманився, мій брате?
Адже розумом ти від природи багатий.
Ти знав, що підмісячне життя швидкоплинне,
але думки про це відкинув безтурботно.
А смертьперед нами з косою своєю.
Ми всі – надбання могильних хробаків.
Готуйся до хвилини останньої і грізної,
одумайся, брате мій, поки не пізно!
Поспішай, не пускай суєту на поріг!
Покайся — довкола тріумфує порок.
Я теж винний, я — грішник безтурботний.
Я завтра впаду в темряву нескінченний.
Як повільно наближається згубна мить,
межа та вершина страждань моїх!
Бережи мене перед безодньою незримою,
мій розум безстрашний і непохитний.
Я згадав далекі юні дні –
весняному саду подібні вони.
Я все розточив. Нічого не лишилося
на долю твою, бідолашна старість.

Кохання, коли ти тримаєш
нас у своїх руках,
Сказати«прощай» не можемо ми
ніяк.

Винахідницький геній людини за останні сто років подарував нам стільки благ, що якби політична організація встигала за технічним прогресом, життя стало б щасливим та безтурботним. Але поки що всі ці досягнення, що коштували чималих праць, у руках нашого покоління – все одно, що бритва в руках трирічної дитини.

— Нам не звикати сидіти на мілині...
— Ми не на мілині. Ми втопилися!

Адже книжки вони книжки і є — гарні казки про казковий неправдоподібний світ.

Філософські роздуми чи фізичні експерименти залишаються справою мозку. Але наше«я» – це більше, ніж усе перераховане.

Найвірніший спосіб стримати слово – не давати його.
(Найкращий спосіб стримати свою обіцянку – ніколи не давати її.)