Зображення це коли... це... Коли ти бачиш її... І все змінюється... І здається, ніби на планеті тебе тримає не гравітація... А вона... Решта ніщо... І ти зробиш що завгодно... Станеш ким завгодно, заради неї... (Це неймовірне тяжіння, коли все навколо змінюється. Тільки це вже не земля тримає тебе; і ти зробиш усе, що завгодно, станеш тим, ким їй потрібно: другом, братом, захисником...)
– Патріот із тебе так собі, – зауважила Тесса. – Хіба не ти щойно вдавався до спогадів про уельські гори?
- Патріот?! - Вілл гидливо скривився. – Знаєш, що таке справжній патріотизм? На згадку про батьківщину я наколов уельського дракона прямо у себе на…
– Сьогодні ти просто в ударі, чи не так, Вільям?! - Перебив Джем, хоча той і не збирався закінчувати фразу.
— Коли заходи сонця по них проходять, вода червоним світиться. Це віддзеркалення всіх сердець закоханих, що цілувалися там.
— Або відблиск крові, пролитої в Битві за Алдермонта. Там було вбито двісті людей. Ті, що вижили смерть у стремені віддали перевагу полону.
- Так, звучить романтично.
Думки вмираючого визначають його подальшу долю, бо такий закон природи.
Чоловіка цікавлять жінки з минулим: він сподівається, що історія повториться.
Якою жахливою є доля звичайної, абсолютно нормальної людини: її життя дозволяється словником тямущих слів, побутом надзвичайно ясних вчинків; ті вчинки тягнуть його в далечінь безбережну, як суденце, оснащене і словами, і жестами, виразними - цілком; якщо ж суденце то ненароком налетить на підводну скелю життєвої невиразності, то суденце, налетівши на скелю, розбивається, і миттєво тоне простодушний плавець... Господа, при найменшому життєвому поштовху звичайні люди позбавляються розуміння; ні, божевільні не знають стільки небезпек ушкодження мозку: їх мізки, мабуть, зіткані з найлегшої ефірної речовини. Для простодушного мозку непроникне зовсім те, що ці мізки проникають: простодушному мозку залишається розбитися; і він – розбивається.
Щастя співака, позбавленого голосу, — без слуху.
Кохання — та дивна міць, що ставить людину нарівні з богами.
Я пам'ятаю такий же милий погляд
І красу ще земну,
Всі думи серця до неї летять,
Про неї у вигнанні тужить...