— Про що розмовляли?
— Про що, про що... Про гриби.
- Про гриби?! А чому про гриби?
— Ну, про що з нею розмовляти, Юро? Не про зміїв же, правда?

Можеш покинути все. Але долю свою покинути не зможеш.

Відомо, що люди, що діють за наказом, здатні на найжахливіші вчинки.

Розберу, втоплю материнську плату і зроблю з тебе вішалку.

Не пройшовши ще через ті гіркі випробування, які доводять дорослих до обережності та холодності у відносинах, ми позбавляли себе чистих насолод ніжної дитячої прихильності за одним лише дивним бажанням наслідувати велике.

Можливо, інші люди намагатимуться обмежити мене, але я не обмежую себе.

Коли мені було років дванадцять, я часто думав, що я, мабуть, геній, але цього ніхто не помічає. Я думав:«Я чи геній, чи божевільний. Який з них? Божевільним я бути не можу, бо не сиджу в психлікарні. Виходить, я геній». Я хочу сказати, що геніальність, мабуть, одна з форм божевілля.

- Я вірю в Бога.
- Бог  нині застарів.

Тобто якось не вийшло ось так от«раз!» — і на другу сходинку схопитися. І це за 20 років. Адже в мене не те, що б не вийшло... Вийшло! Але якось середньо. Тобто я такий середній. Адже мені ніхто не заважав, не забороняв, себто я не можу нікому сказати:«Он у мене через кого все не так!». І знаєте, яка головна проблема? Мені вистачає мозку все це зрозуміти, але не вистачає, щоб змінити.

— Ти зіпсувала найдавнішу скелю у Всесвіті!
- А ти не відповідав на дзвінки.