Страждання завжди залишають шрами, страждання переслідують нас, змінюють наше життя, страждання все змінюють. Але, може, так і має бути. Все те, через що нам довелося пройти, змушує нас рухатися вперед, підстьобує нас. Напевно, ми маємо змінюватися, щоб рухатися далі.
Різні люди блукають у різні боки. Одні кудись ідуть, інші нікуди не поспішають. В одних є ціль, в інших цілі немає. Одні благають час затриматися довше — інші підштовхують його в спину, аби бігло швидше. Але коли йдуть останні електрички, у цих місцях настає дуже дивний час. Зовсім не те, що ми називаємо вночі… Наше терпіння вичерпується. Ми більше не можемо пасивно розглядати те, що показує телевізор. Ми хочемо перевірити усі самі.
— Кохання — хрещена мати дурниці, — недоречно сказав батько.
— Все минеться, — звернулася до нього мама. — Це тільки здається, що дівчата дурненькі, — бо кохання погано впливає на слух.
— Кохання погано впливає на вестибулярний апарат, — Від цього дівчата прямо падають у чоловічі обійми. Я вже знаю. Мене мало не розчавила одна молода особа.
Він змінював свої принципи з місяцем, політичні погляди — з погодою, релігію — з сорочкою, але все ж таки треба сказати, він не знайшов свого покликання — йому слід бути флюгером.
— Якщо я почую пастку, то прострілю тобі череп! Чи справедливо?
- Мені подобається.
- Прямо як мої батьки.
Новий день – новий світ. Потрібно діяти.
– Знаєте, як у собачників? – заговорив Соломон. - "Що ви, мій песик зовсім не кусається", - вічно твердять вони. Доки раптом не доводиться визнати:«Сам не зрозумію, ніколи з ним раніше такого не було». Я просто хочу сказати, командире, що по-справжньому ніхто ні про кого нічого не знає. Ні про людину, ні про собаку. По-справжньому – ніхто.
Якщо хочеш, щоб ім'я стояло твоє високо,
Скромен будь, людям своє серце відкривай широко,
З бідняками дружи, поговори з простими людьми,
І піде твоя добра слава серед них далеко.
У радості, як і у будь-якій насолоді, майже завжди є щось жорстоке.