Я добре знаю, що я не маю  особливого таланту — цікавість, нав'язливість і вперта витривалість у поєднанні з самокритикою привели мене до моїх ідей.

— Росс і Рейчел одружилися. Моніка і Чендлер мало не одружилися. Може, й нам з тобою стоїть?
- Обов'язково. Тільки не зараз. Спочатку Чендлер і Моніка одружаться і, до речі, сильно розбагатіють. Але вони не складеться. А я вийду заміж за Чендлера за розрахунком, а ти одружишся з Рейчел, і у вас будуть гарні діти. А потім ми обведемо цих двох навколо пальця і ​​одружимося. У нас будуть гроші Чендлера та діти Рейчел. А усиновимо ми їх легко, через алкоголізм Рейчел.
— А що з Россом?
— Не хочу заглиблюватися, але ми посваримося, і я його вб'ю.

Як не пригнічуй свідомість, тіло реагує природним чином.

Щастя ніколи не надходить дуже швидко.

Іноді я вражала його терпіння. Чекати, доки подорослішаю. Відпускати мене на всі чотири сторони, а за моєї щасливості — і в рай, і в пекло. Інший давно вже перекинув би дівчину, що упирається, через плече і відвіз у свій будинок. Тільки нічого хорошого з цього не вийшло б, тільки поділило б нас ще сильніше. А цей терпить, знає ж, мерзотник, що зламати мене не вдасться. Захочу, сама прийду.
А я захочу. Якось захочу. Кожному потрібен будинок  і ті, хто любив би. І мені потрібний. Він потрібен. Дуже.

Ніколи не бачив особливого сенсу в самозниженні — врешті-решт життя і без моєї допомоги з цим непогано справляється.

— Ви її кохали?
- Так.
- Як сильно?
- Я її любив.

Ми заснули закоханими, а прокинулися ненависниками.

Любов для мене виснажлива. Навіть коли все спокійно, я боюся, що цьому спокою прийде кінець, і тривога позбавляє його всякої насолоди. Найменша накладка вже означає провал усієї п'єси. Неможливо не тлумачити все на гірший бік. Нічого не можна зробити, щоб ґрунт не йшов у мене з-під ніг, коли всього-то і є, що якийсь один невірний крок. Чекати - катування; володіти - теж, через страх втратити.

Творчі люди, як відомо, все не від цього світу, і чим вони геніальніші, тим гірше у них справи з головою.