Майстерність — це шлях завдовжки у сто рі, де перша половина становить дев'яносто дев'ять, а друга — лише один рі.

Тсс... Твої очі краще вибачаються.

А може, недаремно наша уява надає хмар форму кораблів і драконів?
Вони пливуть у небесній тиші, величні та прекрасні. Вище нас, вище суєти, вище самого життя. Вічні. Але чи важлива вона їм? Що для них ця самотня вічність у безкрайньому просторі неба. Яку ціну вони готові заплатити, щоб одного разу впасти на землю дощем, народжуючи нове життя, омиваючи щасливі особи чи ховаючи сльозинки.
Люди завжди мріяли літати... а дракони відчувати так само яскраво.
Дракони не люди.
Хоча… якщо дракони лише мріялюдей, то чи не можуть люди бути лише...

Але на мене не можна покластися. Я сам на себе не можу покластися. Надто піддаюся настрою, чорт забирай, сьогодні — одне, завтра — інше.

Жінці досить добре дізнатися про одного чоловіка, щоб зрозуміти їх усіх. Чоловік може пізнати всіх жінок і не зрозуміти жодної.

— Я з тобою нікуди не піду, ти мене намагався вбити!
— Так, а ти мене взагалі вбив!

Краще померти за ідею, аніж прожити життя байдуже.

Мені не завжди хочеться знати, куди я прямую.

- Ви мене не любите.
— Як це – не люблю? Я вам не бажаю жодного зла. Навіть навпаки. Хочете? Цей палац буде вашим. Напишіть вашому батькові, покличте його в гості, якщо це принесе вам задоволення. А мені все одно. Ви вже не покараєте, якщо я вас чимось образив. Я ж дроворуб. Дроворубом народився, дроворубом і помру! Та ви не плачте! Чого ж тут плакати?

Колись я навіть соромився свого зростання, але потім подумав:«До біса все це, я ж Гаррі Поттер».