Це нагадує про те, що часом, коли ти дуже натхненний якоюсь дівчиною, і бачиш людей, що тримаються за руки, їх сплетені пальці, то відчуваєш велику радість за них. А в інший час ти бачиш ту ж пару, але вони не викликають нічого, окрім роздратування. І все, чого тобі хочеться - це завжди відчувати за них радість, тому що це означає, що ти теж щасливий.
Життя - це справді самоціль. Якщо ми не живемо тут і зараз, ми однаково мертві.
Якщо я коштуватиму чогось пізніше, то стою чогось і зараз. Адже пшениця – це пшениця, навіть якщо спочатку люди думають, що це просто трава.
— Зі зламаною ногою від мене толку не буде.
— Побитий Дін Вінчестер вартує десятки інших мисливців.
Моя помилка в тому, що я очікував плодів від дерева, здатного приносити лише квіти.
— Коротше, коли я в армії служив...
— Ти в армії служив, чи що? У хлібобулочних військах?
За прекрасним завжди прихована якась трагедія. Щоб зацвіла найскромніша квіточка, світи повинні зазнати родових мук.
Вдаватися до спогадів — це не стільки дар, скільки хвороба, а єдине втішне сподівання, те, що ґрунтується на сліпій вірі, це щось нереальне, тоді як очікування, вигодоване надією чи якимись іншими змішаними почуттями — терпінням, нетерпінням, рішучістю, — зводиться до невпинного вагання між радістю та мукою.
- Де Скотт МакКолл?
— Чому я маю говорити тобі?
— Тому що я чемно запитав. І так я роблю лише один раз.