Підсвідомість таїть дивні речі. Жага влади, жорстокість, нестримне бажання рвати і метати – вся спадщина минулого людської раси. Ми закриваємо перед ним двері і не пускаємо його у свідоме життя, але іноді... воно виявляється сильнішим.
У цьому наша різниця – ви хочете програти по-дрібному, а я хочу виграти по-крупному.
Хотіти, бажати, сміти – це не ганебно. Соромно перестати бажати, не хотіти, не сміти. У надлишку немає нічого страшного, страшний недолік. "Занадто" - слово куди більш пристойне, ніж "недостатньо".
Не можна жити, не знаючи, для чого живеш, і перше, що людина повинна усвідомити собі, це сенс свого життя.
— Лорде Генрі, мене нітрохи не дивує, що світло вважає Вас надзвичайно аморальною людиною.
— Ймовірно, ви маєте на увазі ТОЙ світло? З ЦИМ я в чудових стосунках.
— Чому ви, лікарі, вважаєте, що ви кращі за інших?
— Мабуть, через всяку фігню з витягуванням людей з того світу, ну, мені так здається.
Розумієш, я не те щоб боюся смерті, вона мені огидна. Я знаю, що після смерті нічого немає. Для когось може їсти, а для мене нічого. Темрява. Порожнеча.
— Нагадай, чому ми розлучилися?
— Ти вирішила, що в іншого трава зеленіша чи я був надто Чоловіком, ні, ти, ти була надто чоловіком.
- Чому я тут?
— Твоє життя — це сума залишків неврівноваженого рівняння, властивого програмуванню Матриці. Ти – можливий результат аномалії, яку, незважаючи на мої щирі зусилля, мені не вдалося усунути з того, що інакше було б гармонією математичної точності.